Десять заповідей щирого росіянина

У відповідь Олесю Бузині - назва сама про все говорить (не зовсім гумор...: (((...)

1. Щирий росіянин повинен жити в Москві або в Ленінграді (Санкт-Петербурзі). Росіянин, який не живе в Москві чи в Ленінграді повинен все життя прагнути попасти в Москву або Ленінград хоча би на заробітки, якщо вже й не на постійне місце проживання. При цьому кожен справжній росіянин повинен щиро вірити в те, що всі росіяни настільки ж добре забезпечені матеріально, як і москвичі чи ленінградці. Те ж, чому вони все-таки повинні прагнути попасти саме туди розумному поясненню і не повинно піддаватися - бо належить до сфери віри, а не раціонального розуміння. Росіянин, який не хоче жити в Москві або в Ленінграді і який ставить під сумнів матеріальну забезпеченість інших регіонів Росії вже тим самим не може вважатися щирим.

2. Щирий росіянин повинен вірити в своє унікальне глобальне світове призначення, і вже тим більше не повинен ставити під сумнів місіонерську роль своєї держави. Таким чином будь-яке місце в світі, освячене присутністю хоча б одного щирого росіянина, вже тим самим є благословенним. Народ, який не розуміє такої для себе благодаті від присутності на його території щирих росіян, неодмінно потребує роз'яснювальної роботи з їхнього боку і настанови на істинний шлях розвитку заради їхнього же спасіння. Оскільки ж усі інші народи, крім щирих росіян, ніякими особливими розумовими здібностями і не відзначаються, то одну і ту ж настановчу фразу необхідно повторювати їм по декілька разів, до того ж бажано в одній і тій же незмінній формі - ні в якому разі не змінюючи в ній ні слова.

Якщо ж ці відсталі люди в силу своєї недолугості все-таки виявляться нездатними зрозуміти усієї милості Божої, яка зійшла на них таким чином у вигляді щирих росіян, чи тим більше, посміють хоча би в чомусь їм заперечувати, то тим самим вони рано чи пізно неодмінно накличуть на себе прокляття у вигляді настільки страшних кар, порівняно якими навіть біблейські прокляття Апокаліпсису здаватимуться за щастя. Якщо ж все-таки якась одержима національним (читай - нацистським) духом країна якимсь чудом вирветься з-під такого благословенного впливу Росії, то кожен щирий росіянин повинен відреагувати на це лише одним-єдиним можливим чином - пафосно вигукнути "Как стремительно сокращается моя страна!" - навіть якщо ця "страна" не є безпосереднім сусідом Росії, а знаходиться в Зімбабве, на островах Полінезії, чи на півдні Китаю.

3. Щирий росіянин повинен непорушно вірити в те, що Росія - наймогутніша військова держава усіх часів і народів, і навіть більше того - завжди такою була, і завжди такою і залишиться. Причому той факт, що царська Росія програла Японську і Кримську війни, Росія в складі СРСР - програла Фінляндську і заледве не програла Другої Світової, не кажучи вже про війну в Афганістані, а уся "велика" путінська Росія тепер який вже рік не може навести хоча б якийсь елементарний порядок в такій маленькій, порівняно з нею, Чечні - до уваги не повинен прийматися взагалі. Усі військові здобутки Росії автоматично свідчать про силу її зброї та міць її воїнів, а усі її невдачі і поразки є ознакою підступу і нечесності її ворогів, або й навіть більше того - наслідком світової проти неї змови - а тому ніяким чином не можуть бути доказом на користь її недостатньої військової могутності чи майстерності.

4. Щирий росіянин повинен бути відданим православним. При цьому абсолютно не має ніякого значення те, до якої саме релігійної конфесії він належить, чи є він християнином взагалі, та й навіть - чи є він віруючою людиною. Навіть мусульманин може і повинен вважати себе православним, якщо тільки хоче бути щирим росіянином. Найбільшими православними святими слід вважати царя Миколу ІІ та маршала Жукова. Щоб перевірити наскільки щирим є росіянин, достатньо просто запитати у нього, чи вважає він маршала Жукова православним святим тільки за те, що той закликав воювати "до послєднєго". Правильною відповіддю повинно бути "Так, ніяких сумнівів". Росіянин, який не визнає цього, автоматично втрачає право називатися щирим.

Пропонується навіть посмертно присвоїти маршалу Жукову звання генералісимуса та рішенням Синоду Російської православної церкви Московського патріархату офіційно віднести його до лику святих. Те ж, що він ніколи не був віруючою людиною, а до 1943 року в СРСР практично зовсім не існувало християнської церкви - до уваги не повинно прийматися взагалі, а оскільки цей факт вже тим більше відноситься до сфери віри, але не розуму, то відповідно і ніякому поясненню, чи, тим більше, сумніву - він і не повинен піддаватися. Усі ж ті факти біографії маршала Жукова, які свідчать не в користь такої його "святості" та можливого рішення священного синоду по її офіційному узаконенню, повинні однозначно розцінюватися як провокації з боку бандерівських недобитків, єдиною ціллю яких є тільки те, щоб осквернити його священну пам'ять та спробувати таким чином хоч трохи розхитати велику Росію.

5. Щирий росіянин повинен бути твердо переконаним в тому, що Росія самотужки виграла Другу світову війну. При цьому той факт, що в склад СРСР, крім росіян, входили й інші народи - не повинен враховуватися взагалі, а колишні супротивники Росії по Другій світовій - як-от німці, італійці, румуни чи японці, повинні вважатися тепер її найкращими друзями. Разом з тим колишні союзники Росії в тій війні - як-от Україна, Польща, Великобританія чи США, неодмінно повинні вважатися тепер якщо й не відкритими її ворогами - то принаймі потенційними, в крайньому разі - як мінімум розсадниками нацизму та демократії, що для щирого росіянина повинно означати фактично одне і те ж.

Росіянин, який не погоджується з вищенаведеним трактуванням історичних фактів і який хоче поставити під сумнів теперішній розподіл на ворогів і друзів, вже тим самим втрачає право на те, щоб називатися щирим. Особливої уваги заслуговує ставлення щирих росіян до Франції. Те, що ця держава відноситься швидше до списку друзів, аніж до ворогів Росії, насправді повинно пояснюватися дуже просто - тим, що Росія колись довго воювала з нею, заледве, як і пізніше Гітлеру, не програвши тієї війни Наполеону, та тим, що в часи Другої світової війни Франція фактично була розділеною навпіл, а тому її позиція і не може бути однозначно віднесеною тепер як позиція держави, що боролася з гітлерівським фашизмом, що і свідчить про те, що вона і не може в повній мірі вважатися ворогом Росії, а може бути лише її другом.

6. Щирий росіянин повинен ненавидіти усе українське, особливо вишиванку і мову, та любити усе хохляцьке - особливо горілку, сало і пісні. До того ж любити хохляцьке краще саме в такій послідовності, як це перераховано - спочатку горілку, а вже потім сало і пісні, чи в крайньому випадку - можна навіть і без сала. Щирий росіянин повинен вважати хохлів своїми браттями навік, проте тут же не забуваючи роз'яснювати їм що вони, в свою чергу, на нього, як на брата, розраховувати особливо й не повинні, або в кращому разі - можуть вважати його лише таким братом, який має повне право робити по відношенню до них усе, що йому заманеться, не запитуючи в них на це згоди і нікому нічого й не пояснюючи - тому що все це робиться заради їхнього же блага. Ідеалом українця для щирого росіянина має бути такий українець, який народився в Одесі чи в Харкові, живе в Німеччині, Норвегії чи Канаді, називає себе "хохлом" і ніколи не забуває гучномовно й повсякчас заявляти про те, що ні в якому разі за ковбасу не зрадить своїх принципів, навіть незважаючи не те, що в Канаду чи в Німеччину він виїхав саме через те що там ковбаса - краща, ніж у нього вдома, що, проте ніяким чином не є для нього ознакою зради ним своїх принципів.

7. Щирий росіянин зовсім не обов'язково повинен бути росіянином за національністю. І навіть більше того - навіть краще, якщо він буде за національністю ким завгодно, тільки не росіянином - найкраще татарином, калмиком, або євреєм. Проте українець, який раптом почав вважати себе росіянином, повинен викликати підозру - а тому справжні щирі росіяни повинні постійно вимагати від нього повсякчасних підтверджень його вірнопідданості. Найкращою ознакою такою вірнопідданості може стати привселюдне зречення своєї національності (хохлом бути дозволяється), та постійне підкреслювання ненависті до своїх колишніх побратимів, чи й навіть - до будь-яких українців взагалі.

Дружити, та й спілкуватися, з хохлами чи українцями дозволяється тільки справжнім росіянам, але не тим українцям, які ще тільки претендують на отримання почесного звання "щирого росіянина". Процедура привселюдного зречення від своєї національності не має чітко прописаного регламенту, але найкраще проводити її за однієї з нижченаведених, перевірених часом і традиціями, формул: "Мать у меня украинка, отца не помню - а я русский!", або: "Отец у меня юрист, а посему я - исконный русский!".

8. Щирий росіянин повинен вірити в те, що всі українці тільки й мріють про те, щоб називатися хохлами і жити в залежному від Росії стані - і тільки прокляті бандерівці не дають їм цього зробити, чи в усякому разі - на дають їм привселюдно і не соромлячись визнати такого свого бажання. А тому найпершим ворогом щирого росіянина повинен бути саме бандерівець, до числа яких автоматично відносять або всіх українців, які визнають себе українцями, які щось там торочать про незалежність своєї держави і які сміють говорити українською мовою, або - навпаки - жителів західної, і навіть центральної частин України, навіть незалежно від їхньої справжньої національності, а тільки за місцем їхнього проживання.

Таким чином росіянин, який волею випадку опинився на західній Україні і який прожив там хоча би декілька років, по приїзді в Росію теж автоматично повинен вважатися бандерівцем - і навіть його родичами, якщо тільки вони дійсно є щирими росіянами. Якщо ж щирий росіянин не знаходить в своїй душі достатніх підстав для того, щоб ненавидіти бандерівців, то він неодмінно і в найкоротший час повинен самотужки їх придумати. В крайньому випадку - можна порекомендувати йому повірити в те, що підрив житлових будинків в Москві перед початком чергової війни в Чечні, як і, пізніше, бездарно проведена операція по звільненню заручників в Беслані - були справою рук саме бандерівців. Росіянин, який не зможе переступити через себе і який не зможе почати ненавидіти усіх, без винятку, бандерівців, вважатися щирим не може.

Якщо ж в силу вищенаведених ознак в число бандерівців попадає хтось з його друзів чи родичів, то йому рекомендується вирішувати цей внутрішній конфлікт наступним чином - при нагоді, найкраще при свідках, відкрито заявити своєму другу чи родичу наступне: "Вот ты хороший человек - но украинец!" Таким чином щирому росіянину вдасться і не поступитися своїми принципами, і висловити свою думку, і не втратити друга, оскільки бандерівці для щирого росіянина завжди тупі - і все-одно не зрозуміють, про що саме він говорив і що саме мав на увазі, а тому й ображатися не будуть.

9. Щирий росіянин повинен вважати Шевченка, як і кожного українського генія, гультяєм і розпусником, а Пушкіна, як і кожного російського генія, - високоморальною і чесною людиною, навіть незважаючи на те що останній загинув на дуелі саме через зв'язок з чужою дружиною. Цей факт для щирого росіянина повинен бути ознакою "любвіобільності і таланту" їхнього генія, але аж ніяк не його розпусти. Більше того - в душі щирий росіянин повинен свято вірити в те, що й всі найбільші генії світу та всі найбільші відкриття в світі зроблені саме росіянами.

При цьому, якщо вчений був за національністю ким завгодно, але не росіянином - то це насправді зовсім нічого не означає, оскільки творив він в будь-якому разі все-одно в Росії, а отже вже тим самим був росіянином. Якщо ж вчений в силу тих чи інших причин покинув Росію - то він теж повинен вважатися росіянином - за його національністю. Деякі проблеми правда виникають з визначенням приналежності до Росії тих вчених, які її покинули емігрувавши за кордон, і які за національністю росіянами не були - як-от для прикладу психолог Абрахам Маслоу (Авраам Маслов) чи авіабудівник Ігор Сікорський, останній - родом з України.

Можна звичайно заявити, що в душі ці люди все-одно все життя вважали себе росіянами, але в загальному це питання ще потребує подальшого розгляду і уточнення. Проте в усякому разі цілком зрозуміло, що якнайсерйозніші підстави для того, щоб також віднести цих особистостей до геніїв російської наукової та культурної спадщини, неодмінно будуть знайдені вже найближчим часом.

10. В дискусії щирий росіянин завжди повинен фанатично відстоювати загальноприйняту для усіх щирих росіян точку зору, не гребуючи для того ніякими засобами - аж до особистих образ опонентів і усіх можливих провокацій щодо них - тільки щоб не допустити навіть короткочасного чи незначного тріумфу ворогів Росії. Якщо ж усі ці вищезазначені методи не дадуть ефекту, то щирий росіянин повинен максимально заплутати предмет обговорення, перевівши мову на щось інше, перейшовши на обговорення недоліків інших народів чи національностей, підмінивши початкову тезу обговорення, замінюючи відповіді на одні запитання відповідями на інші.

Але в будь-якому разі ніколи і ні за яких обставин щирий росіянин не повинен відверто заявляти про свої власні погляди на ті чи інші речі. І навіть більше того - чим більш заплутано і складно він висловлюється, чим менше логіки в його думках - тим краще, бо це збиває з толку ворогів великої і неподільної Росії. Саме з цією метою в російську мову і введено двозначне трактування термінів "русский" і "российский".

Тому ці, вищенаведені заповіді щирого росіянина, категорично забороняється публікувати російською мовою, вони можуть передаватися тільки в усному вигляді, або мовами народів, яких ніхто ніколи не зможе запідозрити у симпатіях до Росії - українською, польською чи англійською. Це дасть змогу у випадку їхньої відкритої публікації віднести їх до числа провокацій, спеціально влаштованих ворогами Росії проти Росії. Якщо ж щирому росіянину попадеться в руки російськомовний примірник цих правил, то він, перш за все, повинен уважно перечитати його, старанно вишукуючи там усі можливі неточності перекладу - цілком можливо спеціально зроблені ворогами тільки задля того, щоб ввести в оману усіх щирих росіян, потім повинен запам'ятати усе, там написане, назубок, після чого російськомовний примірник написаних заповідей (російською - "заветов") з'їсти, а згаданий текст з найближчого телефону-автомату по пам'яті ретельно продиктувати черговому ФСБ.

Увага! - категорично заборонено користуватися для такої операції мобільним телефоном! Якщо ж такий російськомовний варіант заповідей попадеться щирому росіянинові в електронному вигляді - прийде до нього листом на електронну пошту у вигляді спаму, або зустрінеться йому в Інтернеті, то він повинен вчинити таким же чином, як це описано раніше, попередньо роздрукувавши його текст на папері формату А4. Текст, роздрукований на папері меншого формату, знищеним вважатися НЕ БУДЕ - навіть якщо щирий росіянин буде дуже старанно його пережовувати. Після такої операції фактичного знищення російськомовного варіанту заповідей, знищувати сам електронний лист вже зовсім не обов'язково, хоча навіть в цьому разі обережність не завадить - вороги ж бо не дрімають!

А тому в будь-якому разі щирий росіянин повинен бути завжди дуже уважним і непідкупним, не повинен довіряти нікому, крім себе (і то не завжди) і свого лідера (безумовно і завжди). Він не має права зраджувати свої принципи, а в своїй нелегкій і героїчній повсякденній боротьбі з ворогами повинен неухильно і максимально точно дотримуватися вимог вищенаведених заповідей.

Боже, бережи нам Росію!

Перемога буде за нами!

Ворог буде розбитий!

Ігор Лубківський

Тернопіль-Харків

7 квітня 2008 р.

П.С. Лист отримав електронною поштою. Оскільки заборони на його публікацію українською мовою я в ньому не помітив, то й вирішив опублікувати його в такому вигляді, як є. Роздруковувати і з'їдати його після прочитання, наскільки я зрозумів, зовсім не обов'язково - в усякому разі доти, доки він не перекладений російською, або тоді, коли щирим росіянином ви себе не вважаєте...

 Взято з www.molod.if.ua